Постанова ККС ВП від 17.05.2018 року

Друк

Пошук

455

Просмотров

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний кримінальний суд верховного суду ( ККС ВП )

Історія справи

Державний герб України

Постанова

Іменем України

17 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 741/1244/14-к

Провадження № 51 - 2629 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Наставного В.В.,

суддів Марчука О.П., Могильного О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Бражника М.В.,

прокурора Ємця І.І.,

розглянув в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12014270200000157 року щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця і мешканця м. НосівкаЧернігівської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживаючого по АДРЕСА_2,

за ст. 121 ч. 1 КК України,

за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_2 та прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 08 грудня 2016 року щодо ОСОБА_1

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

Вироком Носівського районного суду Чернігівської області від 24 червня 2016 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 121 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Обрано ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою негайно із зали суду.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1 вказано рахувати з 24 червня 2016 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Фінансового управління Носівської районної державної адміністрації грошові кошти в сумі 2 490 грн. 53 коп. у рахунок відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_2

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.

21 квітня 2014 року близько 21 години ОСОБА_1 знаходився біля господарського двору ОСОБА_4, який розташований по вулиці Ройченка, 48, в місті Носівка Чернігівської області, де під час сварки з потерпілим ОСОБА_2, що виникла між ними на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно наніс один удар лобною частиною своєї голови в праву частину обличчя потерпілого ОСОБА_2, після чого наніс один удар ліктем руки в область грудної клітки ОСОБА_2, а, коли потерпілий втратив свідомість та впав на асфальт, в подальшому наніс один удар ногою в область правого боку потерпілого, чим спричинив йому тілесні ушкодження, які були небезпечними для життя в момент заподіяння, і відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 08 грудня 2016 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 змінено в частині призначеного йому покарання та вказано вважати його засудженим за ст. 121 ч. 1 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. В решті вирок суду залишено без зміни.

З листа в.о. начальника ДУ «Бориспільська виправна колонія № 119» вбачається, що ОСОБА_1 звільнений з установи 08 грудня 2017 року на підставі ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 листопада 2017 року на підставі Закону України «Про амністію у 2016 році».

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали, та короткий зміст поданих заперечень

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_2 просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вважає, що призначене ОСОБА_1 апеляційним судом покарання із застосуванням ст. 69 КК України не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості. Обґрунтовує касаційну скаргу тим, що апеляційний суд не врахував конкретних обставин скоєння ОСОБА_1 злочину, а особливо його наслідків. Зокрема зазначає, що внаслідок завданих йому тілесних ушкоджень ОСОБА_1 він став інвалідом 2 групи та за час лікування витратив близько 40 тисяч гривень на лікування. У зв'язку із тим, що ОСОБА_1 свою вину у скоєному не визнав, не розкаявся, не вибачився перед ним, жодного разу не відвідав його у лікарні, не відшкодував завданих злочином збитків вважає, що підстав для застосування до засудженого положень ст. 69 КК України немає.

У касаційній скарзі прокурор просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вважає, що апеляційний суд призначив покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого ОСОБА_1 внаслідок м'якості, не мотивувавши своє рішення належним чином, чим допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Зазначає, що підстав для застосування до ОСОБА_1 положень ст. 69 КК України за матеріалами кримінального провадження не вбачається, оскільки він вину у скоєному не визнав, перед потерпілим не вибачився та завданих збитків не відшкодував.

В запереченнях на касаційну скаргу потерпілого засуджений ОСОБА_1 вказує на безпідставність її доводів та просить залишити її без задоволення.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні вважав касаційні скарги обґрунтованими і просив їх задовольнити.

Мотиви Суду

Обґрунтованість засудження ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій за ст. 121 ч. 1 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Доводи касаційних скарг про неправильність застосування апеляційним судом ст. 69 КК України та необґрунтованість ухвали апеляційного суду в цій частині не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам закону і не спростовують висновки суду апеляційної інстанції щодо призначеного ОСОБА_1 покарання із застосуванням цієї статті.

Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Приймаючи рішення щодо розміру призначеного ОСОБА_1 покарання суд апеляційної інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про його особу та конкретні обставини скоєного злочину.

Так, апеляційний суд врахував те, що злочин, у вчинені якого ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено, є тяжким, конкретні обставини його скоєння, в тому числі і поведінку потерпілого, яка передувала цьому, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, позитивно характеризується та має сім'ю. Наявність на утриманні ОСОБА_1 2 дітей, його позитивна характеристика та відсутність судимостей визнані апеляційним судом як обставини, що пом'якшують покарання. Окремо апеляційний суд зазначив, що з моменту скоєння ОСОБА_1 злочину минуло 2 роки, протягом яких він не вчиняв нових кримінальних правопорушень.

При цьому обставин, що обтяжують покарання, судом встановлено не було.

Відповідно до ст. 69 ч. 1 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення засудженого без його ізоляції від суспільства. Разом з тим, суд встановив наявність достатніх підстав для застосування до ОСОБА_1 положень частини 1 статті 69 КК України, врахувавши вищезазначені обставини, що пом'якшують покарання, і такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. З урахуванням вказаних обставин та особи винного, апеляційний суд обґрунтовано змінив вирок суду першої інстанції в цій частині, застосувавши ст. 69 КК України та призначивши ОСОБА_1 покарання нижче від найнижчої межі санкції частини 1 статті 121 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки, проте яке не є мінімальним в найнижчій межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині КК України, мотивувавши таке рішення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Покарання ОСОБА_1 призначено судом апеляційної інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, призначене йому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційних скарг потерпілого та прокурора, скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 08 грудня 2016 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги потерпілого ОСОБА_2 та прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - ОСОБА_3- без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В.В. Наставний О.П. Марчук О.П. Могильний